Уманська міська центральна бібліотека для дітей: Інформина - міркування «Графіті

Graffiti… Що це? Хуліганство чи просто пошук гострих відчуттів, мистецтво чи псування стін? Тема ця досить цікава , адже витвори райтерів (тих, хто малюють графіті) ми бачимо кожного дня. Перш за все, потрібно пояснити, що означає саме слово «графіті», та звідки все почалося.

Отже… Коротка довідка з історії 😉 Слово “графіті” походить від італійського “graffito”, що означає “нацарапаний”. Його історія - сива давнина, коли безіменні автори залишали на стінах будинків Помпеї найрізноманітніші написи, малюнки чи навіть… зізнання у коханні.

Наприклад, відкриття та вивчення графіті Софії Київської, залишених на стінах собору у XI—XVIII століттях, стали справжньою науковою сенсацією. Уже тисячу років тому Київ розмовляв українською) Текстові написи, малюнки і цифрові знаки допомогли не лише точно встановити вік храму, який було закладено у 1011 році, а й беззаперечно засвідчили, що вже тисячу літ Київ, осердя України - Руси, розмовляє не якоюсь, а українською мовою. 👉 http://www.golos.com.ua/article/329961 А слово “рок”, написане на стінах Собору Паризької Богоматері, посприяло тому, що Віктор Гюго написав свій відомий роман !😍

Сьогодні вуличне графіті давно вже стало невід’ємною частиною нашого життя. Як тільки десь у місті фарбують стіну будинку, на наступний день вона буде розмальована. Деякі містяни сприймають графіті як «частину культурного коду людей», як спосіб самоідентифікації та самовираження, інші обурюються, що розписи псують вигляд будинків, облаштованих зусиллями чи коштами комунальників та мешканців. То… як і чому з’являються численні написи в громадському просторі міста, і чи потрібно з ними боротися? Що це – мистецтво чи вандалізм? Де закінчується естетика і починається графоманство? (Хто не в курсі, що це слово означає – наші енциклопедії вам у поміч )😉

Графітчики не поділяють свої роботи на мистецтво і вандалізм. Є розподіл «шматків», тобто малюнків, на «легал» – ті, що намальовані там, де це дозволяється, «сіті» – малюнки в місті , як правило, нелегальні, робляться переважно вночі, та «трейн бомбінг» – малюнки на поїздах. Саме останні, подейкують, вважаються найкрутішими серед представників графіті-тусовки, це, так би мовити, тру (від англ. – справжній, правильний). Типу,потяг катається, і твої графіті бачать в інших містах, поки через дні три-чотири їх не зафарбують. Але видалення такого «високого мистецтва» вартує дуууже дорого. 👉https://www.youtube.com/watch?v=0H1vqe1sghw Найголовніше для графітчика – це стиль. І неважливо, де він малює, адже можна погано малювати на поїздах і добре на легалі. Але ж графіті – заяву про себе коханого, можливо робити і з повагою до майна і праці інших , чи не так? Між іншим 😉 Не всім райтерам подобається, коли їх називають художниками, краще письменниками або шифрувальниками. І це повністю виправдано, тому що не кожен зможе зрозуміти їх послання 😊 Такі мітки – шифровки називають «тегами» (стилізовані та прості за формою автографи чи авторські логотипи ,використовують, щоб заявити про свою присутність у місті)

Та… деякі , накалякані на чистих поверхнях будинків теги такі примітивні, що так і хочеться сказати « На дупці собі напиши!»😆На запобігання пошкоджень конструкцій через нанесення на їхню поверхню графіті витрачається величезна кількість часу і ресурсів. Тільки уявіть – щорічно на видалення графіті в світі витрачаються мільярди доларів!

Графіті - в хорошому сенсі, безсумнівно є вільною творчістю і самовираженням. Але не все те графіті – що на стінах 😉 До слова, цинічні нецензурні розписи споруд за законом розцінюються як дрібне хуліганство і караються адміністративним арештом до 15 діб або оплатою штрафу. Так, графіті може бути і мистецтвом, і несмаком, і вандалізмом. У цивілізованому сучасному місті можливе виділення місць для розписів молодих графіті – творців. Це паркани будівництв, стіни занедбаних будівель/споруд… Можливий варіант, коли старенька будівля перетворюється в окрасу вулиці і дарує гарний настрій.

Сьогодні графіті є частиною стріт – арту, який включає в себе не тільки настінні розписи , але і вуличні інсталяції, лайт - шоу, перформанси - флешмоби. Ті ж самі мурали – вражають і захоплюють!

Відомий київський художник Андрій Єрмоленко так жартома пояснює значення цього терміну: «Знаєте, чим відрізняється мурал від графіті? Мурал — це коли ви йдете в міську раду, отримуєте дозвіл і місце для малюнку та малюєте те, що хоче міська влада. А графіті — це коли ви намалювали, що вам хочеться і де вам хочеться, і втекли». Хтось скаже, що графіті-художник завжди незалежний, і саме це формує силу його художнього висловлювання. І ми згодні з цим 😊😇 Така позиція змушує рахуватися з графіті, як одним з найбільш яскравих напрямків не тільки стріт-арту, а й сучасного мистецтва в цілому. Але ж мистецтво вулиць може бути дійсно МИСТЕЦТВОМ, яскравим і затребуваним , коли міста перетворюються на великі комунікативні простори , адже візуальна мова зрозуміла всім. Стріт-арт не просто фіксує реальність, він пропонує звернути увагу на соціальні та політичні проблеми, намічає «больові точки», спонукаючи тим самим суспільство до обговорення та активної громадянської дії. Ми щиро вважаємо, що можна розкривати свої творчі таланти, заявляти про себе, робити виклик суспільству завдяки графіті , поєднавши стріт – арт і права людини. Той, хто не поважає права інших – не поважає себе.