Сторінкова подорож - зажура "Минулого сумні й голодні очі"

Мільйони  їх, - мов  колосків  на  ниві,

Було  –  й  нема, було  й  нема…

Що  сталося  – з  народом  українським

У  ті  смертельні  сталінські  жнива ?

Мільйони  тих, що  голодом  убиті,

Навіки стали  пам’яттю  і  болем,

Пшеничним  білим  хлібом,

Чорним  житнім…

І  просто – полем… українським  полем…

                                      Наталя  Волотовська

ГОЛОДОМОР 1932-33 років.  

Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто тоді  не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих і дітей, і ще ненароджених – у лонах матерів.Мало знайдеться в історії не тільки України, а й світу таких трагедій, як голодомор 1932- 1933. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933, 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Жахливі і вражаючі статистики цих років! Навесні 1933 року, коли настав пік голоду, в Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини — 1 тисяча, щохвилини — 17. Голод забрав протягом 1932-33 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.

Страшно! Моторошно!

Сторінка історії, на якій написано про голодомор  українського народу, давно перегорнута і ми, на жаль, не можемо нічого виправити.  Ми мусимо тільки вічно про це пам’ятати, вшановуючи тим самим  всіх жертв того страшного лиха.

Щорічно у четверту суботу листопада  ми  з  нашими  читачами  збираємось  разом, щоб  вшанувати пам’ять про трагічне минуле нашої  країни, схиляємо голови з  сумом   про мільйони загублених життів. 

Зібрались  ми  і  цьогоріч, Мандрували  сторінками  книг, читали  вірші, ділилися  думками  та  емоціями, пригадували  моторошні  розповіді  родичів - очевидців  тих  жахливих  часів…

Завершити  нашу  зустріч    одностайно  вирішили  акцією «Пам’ятаємо, тому ми сильні!»,

щоб  ще  раз  нагадати  перехожим  про  ці  чорні  сторінки  історії України.

На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам’яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду.

З  покоління в покоління будуть передавати батьки

синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про загиблих,  які залишили життя земне у  пекельних муках.

То ж не забувайте, гортайте скорботні сторінки достовірної народної пам'яті  та

знайте  про   трагедії минулого, щоб не допустити їх у майбутньому.